Приповісток 17 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905

Приповісток 17

Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 · 28 verses

1 Шматочок сухаря та мир до його далеко лучше, нїж хата, повна порізаного скоту, з сварнею.
2 Слуга розумний старшує над безумним сином, і між братами він спадок роздїлить.
3 У горнї й в огнї очищаєсь золото й срібло, Господь же витрібовує серця.
4 На злющу мову лиш падлюка вважає; лукавий слухає зрадливого навчання.
5 Хто вбогого поругає, той творця його зневажає; кого нещастє звеселяє, той не зістанеться безкарен.
6 Вінець людей старих — сини синів, унуки, а слава дїтей — родичі їх.
7 Дурному не личить поважная мова, тим меньше значньому уста неправдливі.
8 Гостинець — се дорогий камінь у того, що вміє ним владати; куди нї обернесь, пощастить йому.
9 Хто провину покриває — любови шукає, хто ж про неї все згадує — друга відвертає.
10 Розумного докір більше діймає, нїж дурного сто вдарів.
11 Хто бурить — у того тілько лихе на думцї; на його посланий буде ангел без милосердя.
12 Лучше стрітити ведмедицю, що їй дїтей взято, нїж дурного з його дурнотою.
13 Хто за добро платить злом, від того домівки не відойде зло.
14 Почин до сварки — як прірва води; покинь же сварку, нїм ще розгорілась.
15 Хто грішного правдить і правого винуватить, — оба вони гидота Господеві.
16 Про що скарби в руках у дурня? щоб придбати собі мудрість, — на те в його нема ума.
17 Друг любить про всяк час, і, як брат, зявиться він, коли спаде нещастє.
18 Чоловік малоумний дає руку й ручиться за ближнього свого.
19 Хто любить сварку, той любить і гріх; а хто надто високо піднімає ворота свої, шукає упадку.
20 Підступне серце не знайде добра, й язик лукавий впадає в біду.
21 Хто дурня зродив — то собі на горе; отець безумного не зазнає радощів.
22 Веселе серце — як лїк, добродїйне, а дух сумовитий висушує й костї.
23 Дарунки з пазухи бере безбожний, щоби скривити стежки правосуду.
24 В розумного мудрість — перед очима, дурного ж очі — на концї землї її вбачають.
25 Безумний син — отцю свойму гірка досада, ще гірше горе він матері своїй.
26 Не гарно се, на правого вину спихати, як і бити старшину за суд справедливий.
27 Розумний — хто в словах здержливий, і мудрий той, в кого кров холодна.
28 І дурень, як мовчить, здається бути мудрим, а як уста стулить, — навіть розважливим.